маркетплейс телеграм Ершов Марихуана Bruce Banner blacksprut зеркало

Пиздуйте битки, ну что тут можно сказать. Хочу рассказать вам свою невероятную историю, как я забрела в эту адскую жизнь наркоманов и, блять, открыла свой собственный магазин корейской косметики. Это какие-то закладки судьбы, но пиздец, как влияют на весь мой vibe. Все началось так невинно, я взяла шмоли со своими друзьями, и сразу поняла, что это мое дерьмо. Мой дурной гений проснулся, и я решила перейти на новый уровень. Как только начала курить этот вайб, меня понесло и я решила запустить свой личный бизнес. Итак, я собрала манду из друзей, небольшую команду поддержки, чтобы помочь мне в этой эпической задаче. Первым делом, я решила продавать грибы - это наше лекарство для души. Что может быть лучше, чем подбодриться после долгой ночи с марихуаной, чистыми нотками мефедрона и парочкой психоактивных грибов? Это как стимулятор для нашей тусовки. Мы собрали свои последние копейки, и пошли закупаться. Когда вошли в магазин, я чувствовала себя, как приходная девочка. Мы загрузили все, что можно, в наши сумки и унеслись оттуда, словно воры. Дома, мы разложили свою капиталовложение на столе и начали делать фронтенд нашего бизнеса. Но все не так просто, братцы, нас ждало еще немало испытаний. Люди, с которыми мы общались, были не из простых, и притон наркоманов - это целый собачий табун. Нам приходилось играть в свои игры, чтобы выжить. Мы обменивались информацией, делали контакты и обманывали конкурентов. Но я не собиралась останавливаться на этом. Я хотела создать нечто большее. Я заметила, что у нас в районе никто не продает корейскую косметику. Я и сама, своего рода пай-мальчик, тестировала много разных продуктов, и они работали! Я решила, что это будет следующий этап в моем великом путешествии. Мы отправились в Корею, чтобы найти надежных поставщиков и заключить с ними выгодные сделки. Когда я приехала в Сеул, я почувствовала себя словно в отрубе. Все было так непривычно и одновременно завораживающе. Я погрузилась в эту красоту и энергию, и безумно влюбилась в корейскую косметику. Мы заключили контракты, загрузили все наши закладки в самолет и вернулись. Теперь мой магазин корейской косметики стал реальностью. Продажи пошли в гору, и я почувствовала, что все налаживается. Но, как говорят, радость длится недолго. Насколько я помню, наркотики и бизнес - это дерьмо, которое сопровождается проблемами. Моя команда начала разваливаться, и мне пришлось искать новых соратников. Я потеряла друзей и людей, в которых сильно верила. Все начали пропадать и теряться в этой чертовой игре и забыли, зачем мы начинали все это. Я продолжала делать все возможное, чтобы сохранить свой бизнес. Я преодолела множество трудностей и испытаний и никогда не забывала свою цель. Сейчас, когда смотрю на свой магазин, я горжусь каждым достижением. Я знаю, что у меня все еще есть путь вперед, и я никогда не остановлюсь. Я знаю, что я могу делать больше и лучше, и я заебалась ждать и плакать о том, что все проходит. Так что, братцы, не бойтесь своих собственных мечтаний. Пиздуйте вперед, и создавайте свой уникальный путь. Все возможно, если ты нацелен на успех и готов пройти через огонь и воду. Ведь в конце концов, мы все ищем своего вайба в этом большом дерьме, называемом жизнью.

Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!

Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!

Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!

То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!

Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.

Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.

Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!

Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.

Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!

Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...